Холод, темрява, порожнеча. Він був такий втомлений. Він так
довго боровся зі світлом, що обпалювало його та він не міг згасити його навіки.
Він хотів спокою, тоді як тисячі голосів доносилися до нього, тисячі кольорів
подразнювали його. Все крутилося, все кипіло, розігріте, розжарене світлом,
воно неслося кудись, вирувало, а він був в самому серці цього всього, чекаючи
тієї миті, коли нарешті зможе поглинути його. І так тривало дуже довго. Він не
розумів суті цього шаленого миготіння перед ним. Для чого? Куди? Навіщо? Воно
втомлювало не лише його, здавалось воно втомлювалось від самого себе, від
безпричинного, безцільного руху. Він чекав. Чекав, коли він зможе припинити це
й тоді знову настане тиша.пʼятниця, 27 листопада 2009 р.
Наступник Ездемару, роман-фентезі
Холод, темрява, порожнеча. Він був такий втомлений. Він так
довго боровся зі світлом, що обпалювало його та він не міг згасити його навіки.
Він хотів спокою, тоді як тисячі голосів доносилися до нього, тисячі кольорів
подразнювали його. Все крутилося, все кипіло, розігріте, розжарене світлом,
воно неслося кудись, вирувало, а він був в самому серці цього всього, чекаючи
тієї миті, коли нарешті зможе поглинути його. І так тривало дуже довго. Він не
розумів суті цього шаленого миготіння перед ним. Для чого? Куди? Навіщо? Воно
втомлювало не лише його, здавалось воно втомлювалось від самого себе, від
безпричинного, безцільного руху. Він чекав. Чекав, коли він зможе припинити це
й тоді знову настане тиша.
Підписатися на:
Дописи (Atom)